Найстаріший вид спорту в Японії — національна боротьба сумо. Перші згадки про неї містяться в японських міфах, описаних в історичній хроніці «Анналах Японії». Поряд із сумо стародавні японці займалися соколиними ловами, кінними перегонами, японським поло дакю та грою в м'яч кемарі. У середньовіччі набули популярності бойові мистецтва, такі як стрільба з лука, боротьба дзю-дзюцу, фехтування на мечах, алебардах і списах. Нові види спорту потрапили в Японію наприкінці 19 століття, завдяки вестернізації країни після реставрації Мейдзі. 1912 року японська команда вперше взяла участь у V літніх Олімпійських іграх у Стокгольмі.

Поряд із сумо найпопулярнішим спортом в Японії є бейсбол. Він був завезений з США 1872 року. Спочатку ця гра набула поширення серед студентів університетів, а з початку 20 сторіччя її стали викладати на уроках фізкультури у середніх та вищих школах. 1934 року утворено Токійський бейсбольний клуб Великої Японії, на базі якого 1936 року було створено першу в країні Японську професійну бейсбольну асоціацію.

В Японії тричі відбувалися Олімпійські ігри — у Токіо (1964), Саппоро (1972) і Наґано (1998).

Сумо (яп. 相撲, すもう, «боротьба») — вид єдиноборства, в якому два борці виявляють сильнішого на круглому полі. Цей вид спорту походить із Японії і вважається одним з видів бойових мистецтв. Традиція сумо ведеться з давніх часів, тому кожен поєдинок супроводжується численними ритуалами. Легенда пов'язує із сумо саме існування сучасної японської нації на Японських островах. Так, згідно з цією легендою, бог Такамикадзуті вступив у двобій з богом варварів. Завдяки його перемозі японці отримали право оселитися на території острова Хонсю. Божеством-покровителем сумоїстів є Номі-но-Сукуне — легендарний борець за часів імператора Суйніна.

Дзюдо́ (яп. 柔道, じゅうどう, «шлях м'якої (беззбройної) боротьби») — японське бойове мистецтво і вид спорту, що виникло на основі дзюдзюцу. Основні правила, принципи тренувань і проведення змагань були сформульовані Кано Дзіґоро. Датою народження вважається день створення Кано першої школи дзюдо в 1882. Починаючи з 2011 року, 28 жовтня (день народження засновника дзюдо Дзіґоро Кано) щорічно відзначатиметься як Всесвітній день дзюдо.

Кендо́ （яп. 剣道/劍道, けんどう, кендо, цуруґі но мічі, «шлях меча»）— сучасне бойове мистецтво японського фехтування на бамбукових мечах. Походить від стародавніх японських технік володіння мечем. Ставить на меті формування повноцінної особистості і твердого характеру, загартовуючи волю і тіло фехтувальника. В сучасній Японії розглядається як один з видів спорту. Існує рух за включення кендо у програму Олімпійських ігор.

Назва «кендо» була створена Товариством бойових чеснот Великої Японії (大日本武徳会), яке постало у 1895 році з метою відродити самурайські традиції і укріплювати «японський дух» серед японської молоді. Основним методом дії Товариства стали уроки фехтування на заняттях з фізкультури у школах. Стару назву «кенджюцу», яка означала «техніка меча», замінив ширший і глибший термін «кендо» — «шлях меча».

Карате́ (яп. 空手, «порожня рука»/«голіруч») або Карате́-до́ є бойовим мистецтвом, що розвинулося з рукопашних китайських бойових мистецтв цюань-фа та мистецтв островів Рюкю. Карате, у загальному, — це мистецтво ударів. Удари наносяться як руками (кулаками, ребром долоні, відкритою рукою, ліктями), так і ногами (стопами, колінами). В різних стилях карате також вчать ударам в больові точки та життєво важливі ділянки, використанню захватів, викручуванню суглобів, замкам, утримуванням та кидкам. Людину, що практикує карате, називають каратистом (яп. 空手家:からてか — каратека).(каратекі)

Щербина Дмитро